Живопис, як вид мистецтва

ЖИВОПИС – вид образотворчого мистецтва, пов’язаний з передачею зорових образів шляхом нанесення кольорових матеріалів на зображальній площині, а також твори мистецтва, виконані в такий спосіб. Живопис дає можливість людям побачити світ з кращого боку і зробити життя більш різноманітним та вишуканим )

вівторок, 24 лютого 2015 р.

Готові презентації про живопис різних видів

Мова живопису

Мова живопису:

Техніка живопису

Техніка живопису, використання фарб, кольорів і барвників на поверхні.

Основними видами техніки живопису є:

темпера, сполучна речовина — емульсія;
емаль (не плутати з емаллю як тонким скловидним покриттям);
гуаш;
пастель;
туш;
живопис по штукатурці - фреска та а секко;
гратаж;
гризáйль;
олія, на основі рослинних олій (лляної, горіхової);
клеєві фарби;
акварель;
акрилові фарби;
восковий живопис.

«Функції» живопису

«Функції» живопису

Як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальну функції.

Проте основне і першочергове, виразне і змістовне значення в живописі має колір, який сам по собі є носієм ідеї (в тому числі і внаслідок психологічних факторів впливу і сприйняття). Це вельми переконливо роз'яснює і показує, наприклад, теорія Й. Іттена. Невипадково існує таке поняття як «літературність», коли живопис, з тієї чи іншої причини, не володіючи достатніми пластичними і виражальними якостями, залучає до свого арсеналу чисто розповідну, «літературну» складову.

Тим не менше, живопис забезпечував і нове тлумачення, і нове розуміння завдань. Так, спочатку володіючи явними ознаками самостійних пластичних характеристик (невипадково одним з основних параметрів, що відокремлюють живописну техніку від графічних, є мазок, що надає великий діапазон саме пластичних можливостей — найбільш, звичайно, поширеному виду — олійного живопису, але й, звичайно ж, — творення нових її видів і технік, що мають на меті синтез форм). Уявлення про шляхи та завдання живопису, як і всі засоби і способи самовираження, мистецтвознавство і творче середовище — випробували на собі явний вплив розвитку загального пізнавального процесу, але закономірно й самі вони вплинули на нього, торкнувшись багатьох сторін світогляду та діяльності людини.

Переосмислення функцій живопису, як, втім, і знову ж таки — всієї творчості, пройшло через заперечення доцільності його як такого («Тільки усвідомивши, що це зовсім безглуздо, можна почати творити» — говорить Р.-М. Рільке); — через усвідомлення того, що «це глибинний ірраціональний процес» — з цим погоджуються не тільки той же Р.-М. Рільке і правильно сприйнятий, добре зрозумілий йому П. Клеє, але й багато художників і філософів; причому підготував нове розуміння мистецтва і його завдань самий їх розвиток: неможливо було вмістити всю повноту швидкоплинного життя, технічних і технологічних, нарешті — громадських і моральних перетворень — в прокрустове ложе ідеологічних і академічних догм і штампів, що по-жрецьки ізолюють мистецтво від самого розвитку життя, зводять самий цей глибинний творчий процес до «добре зрозумілих і давно відомих» функцій.

Ведута( жанр)

Ведута – жанр Венеціанської живопису 18 століття, в якому зображується міський пейзаж у вигляді панорами, з дотриманням масштабу і пропорцій. Великий представник цього стилю в живописі – венеціанський художник Каналетто (1697-1768). У Росії родоначальником архітектурної ведути були живописці Ф. Я. Алексєєв, М. М. Воробйов, С. Ф. Щедрін.

Каналетто. Вид на Темзу і Лондон із Річмонд—хаус, 1747

худ. Карло Грубак, собор Св. Марка, Палац Дожів і Пьяццетта, 19 ст.

Марина (фр. merine, італ. marina від лат. marinus — морський) — різновид образотворчого мистецтва, що спеціалізується на зображенні подій на морі — баталій, спортивних змагань, природних явищ тощо. Предметом зображення мариністики є морська стихія, її стан. Інакше — морський пейзаж. Марина — це різновид пейзажу. Як самостійний жанр стала відома в Голландії 17 століття, хоча поодинокі зразки марин створювали і раніше (Пітер Брейгель старший «Вигляд затоки Неаполя», Рим, галерея Доріа-Памфілі.): Відповідно, мариніст (фр. mariniste) — художник, що створює марини. Яскраві представники цього жанр англієць — Вільям Тернер і український (вірменський) художник Іван Айвазовський, який написав близько 6000 картин на морську тему. Сам термін мариністика походить від живопису, хоча образ моря в літературі з'явився раніше ніж в малярстві. Мариністика — це твори про море, моряків і морського життя. Нові технічні засоби дали можливість створювати марини в фотографії, цифровому вигляді тощо.

Гангутська баталія на морі, гравер Бакуа

Морська баталія біля острова Езель (сучасний Сааремаа, Естонія.)

Іван Айвазовський. Бріг «Меркурий» після перемоги над двома турецькими кораблями, (1848)

Пітер Корнеліс Сест, Чотириденна баталія.

Міфологічний жанр

Міфологічний жанр (від гр. mуthos - переказ) - жанр образотворчого мистецтва, присвячений подіям і героям, про яких розповідають міфи давніх народів. Міфи, легенди, перекази є у всіх народів світу, і вони складають найважливіший джерело художньої творчості. Міфологічний жанр зароджується в позднеантичном і середньовічному мистецтві, коли греко-римські міфи перестають бути віруваннями і стають літературними розповідями з морально-алегоричним вмістом. Власне міфологічний жанр формується в епоху Відродження, коли античні легенди дали найбагатші сюжети для картин С. Боттічеллі, А. Мантеньї, Джорджоне, фресок Рафаеля. У XVII - початку XIX ст. значно розширюється уявлення про картинах міфологічного жанру. Вони служать для втілення високого художнього ідеалу (Н. Пуссен, П. Рубенс), зближують з життям (Д. Веласкес, Рембрандт), створюють святкове видовище (Ф. Буші, Дж. Б. Тьєполо). У XIX ст. міфологічний жанр служить нормою високого, ідеального мистецтва

Капріччо (жанр)

Капріччо (жанр) — жанр образотворчого мистецтва, значно поширений в добу італійського бароко 17-18 ст. Капріччо (жанр) — вияв художньої розкутості і багатої уяви митця. Відбився в живопису та в графічних серіях. До капріччо зараховують також надто примхливі зразки архітектури, фантазійні форми якої не укладаються ні в яку стилістичну систему.

Назва
Слово «капріччі» вперше з'явилось в італійській мові в оточенні художників 16 століття як синонім особливого і майстерного задуму та його втілення. Саме в цьому значенні його використовували Джорджо Вазарі та Джованни Паоло Ломаццо (1538—1592), художник і теоретик мистецтва .
Флорентієць за походженням Вісенте Кардуччо ( 1576—1638 ), котрий перебрався на працю в Іспанію, навіть подав новелу щодо виникнення цього терміну в трактаті «Діалоги про живопис», оприлюдненого 1633 року:

Існують живопис практичний і живопис науковий. Живопис і художники, котрі розділяють нові принципи, схожі на кіз, що зигзагами ходять гірськими стежками, щукаючи нового шляху, не спиняються в пошуках нових пасовиськ. Цього не роблять вівці, бо йдуть за вожаком — саме на овець схожі копіїсти. Звідси пішов звичай називати нові спроби художника «капріччі»

Характеристика
Вівіано Кодацци. Капріччо з давньоримською аркою і побутовими сценами, середина 17 ст.
Наближеність до фантазій, мінливість під час появи і фіксації, ускладненість і багатозначність — головні риси капріччо. В капріччо дивовижно переплітаються язичницькі і християнські образи, нереальні ситуації, драматичні чи пессимістичні настрої та загадковість, зашифрованість. Саме ці риси поріднюють подібні графічні твори у таких різних художників, як Сальватор Роза, Джованні Баттіста Піранезі, Джованні Баттіста Тьєполо, Гюбер Робер, Франсіско Гойя.

Капріччі в живопису наближені до жанру ведути. На відміну від ведути, де зображення подають переважно точно і навіть документально, в карпіччі використовують лише реалістичні елементи, незвично, примхливо, фантазійно поєднані між собою. Це створення нової, фантазійної реальності на полотні чи на аркуші паперу, якщо це графіка. Є приклади розробки композиції спочатку в малюнку або офорті, а потім переведенні її в живопис олійними фарбами. Як в звичному пейзажі чи в жанрі ведути використовують фігурки людей (стаффаж). Але елементи інших жанрів в капріччо мають підкорену роль і не пояснюють їх загадкового змісту.