Живопис, як вид мистецтва

ЖИВОПИС – вид образотворчого мистецтва, пов’язаний з передачею зорових образів шляхом нанесення кольорових матеріалів на зображальній площині, а також твори мистецтва, виконані в такий спосіб. Живопис дає можливість людям побачити світ з кращого боку і зробити життя більш різноманітним та вишуканим )

вівторок, 24 лютого 2015 р.

Готові презентації про живопис різних видів

Мова живопису

Мова живопису:

Техніка живопису

Техніка живопису, використання фарб, кольорів і барвників на поверхні.

Основними видами техніки живопису є:

темпера, сполучна речовина — емульсія;
емаль (не плутати з емаллю як тонким скловидним покриттям);
гуаш;
пастель;
туш;
живопис по штукатурці - фреска та а секко;
гратаж;
гризáйль;
олія, на основі рослинних олій (лляної, горіхової);
клеєві фарби;
акварель;
акрилові фарби;
восковий живопис.

«Функції» живопису

«Функції» живопису

Як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальну функції.

Проте основне і першочергове, виразне і змістовне значення в живописі має колір, який сам по собі є носієм ідеї (в тому числі і внаслідок психологічних факторів впливу і сприйняття). Це вельми переконливо роз'яснює і показує, наприклад, теорія Й. Іттена. Невипадково існує таке поняття як «літературність», коли живопис, з тієї чи іншої причини, не володіючи достатніми пластичними і виражальними якостями, залучає до свого арсеналу чисто розповідну, «літературну» складову.

Тим не менше, живопис забезпечував і нове тлумачення, і нове розуміння завдань. Так, спочатку володіючи явними ознаками самостійних пластичних характеристик (невипадково одним з основних параметрів, що відокремлюють живописну техніку від графічних, є мазок, що надає великий діапазон саме пластичних можливостей — найбільш, звичайно, поширеному виду — олійного живопису, але й, звичайно ж, — творення нових її видів і технік, що мають на меті синтез форм). Уявлення про шляхи та завдання живопису, як і всі засоби і способи самовираження, мистецтвознавство і творче середовище — випробували на собі явний вплив розвитку загального пізнавального процесу, але закономірно й самі вони вплинули на нього, торкнувшись багатьох сторін світогляду та діяльності людини.

Переосмислення функцій живопису, як, втім, і знову ж таки — всієї творчості, пройшло через заперечення доцільності його як такого («Тільки усвідомивши, що це зовсім безглуздо, можна почати творити» — говорить Р.-М. Рільке); — через усвідомлення того, що «це глибинний ірраціональний процес» — з цим погоджуються не тільки той же Р.-М. Рільке і правильно сприйнятий, добре зрозумілий йому П. Клеє, але й багато художників і філософів; причому підготував нове розуміння мистецтва і його завдань самий їх розвиток: неможливо було вмістити всю повноту швидкоплинного життя, технічних і технологічних, нарешті — громадських і моральних перетворень — в прокрустове ложе ідеологічних і академічних догм і штампів, що по-жрецьки ізолюють мистецтво від самого розвитку життя, зводять самий цей глибинний творчий процес до «добре зрозумілих і давно відомих» функцій.

Ведута( жанр)

Ведута – жанр Венеціанської живопису 18 століття, в якому зображується міський пейзаж у вигляді панорами, з дотриманням масштабу і пропорцій. Великий представник цього стилю в живописі – венеціанський художник Каналетто (1697-1768). У Росії родоначальником архітектурної ведути були живописці Ф. Я. Алексєєв, М. М. Воробйов, С. Ф. Щедрін.

Каналетто. Вид на Темзу і Лондон із Річмонд—хаус, 1747

худ. Карло Грубак, собор Св. Марка, Палац Дожів і Пьяццетта, 19 ст.

Марина (фр. merine, італ. marina від лат. marinus — морський) — різновид образотворчого мистецтва, що спеціалізується на зображенні подій на морі — баталій, спортивних змагань, природних явищ тощо. Предметом зображення мариністики є морська стихія, її стан. Інакше — морський пейзаж. Марина — це різновид пейзажу. Як самостійний жанр стала відома в Голландії 17 століття, хоча поодинокі зразки марин створювали і раніше (Пітер Брейгель старший «Вигляд затоки Неаполя», Рим, галерея Доріа-Памфілі.): Відповідно, мариніст (фр. mariniste) — художник, що створює марини. Яскраві представники цього жанр англієць — Вільям Тернер і український (вірменський) художник Іван Айвазовський, який написав близько 6000 картин на морську тему. Сам термін мариністика походить від живопису, хоча образ моря в літературі з'явився раніше ніж в малярстві. Мариністика — це твори про море, моряків і морського життя. Нові технічні засоби дали можливість створювати марини в фотографії, цифровому вигляді тощо.

Гангутська баталія на морі, гравер Бакуа

Морська баталія біля острова Езель (сучасний Сааремаа, Естонія.)

Іван Айвазовський. Бріг «Меркурий» після перемоги над двома турецькими кораблями, (1848)

Пітер Корнеліс Сест, Чотириденна баталія.

Міфологічний жанр

Міфологічний жанр (від гр. mуthos - переказ) - жанр образотворчого мистецтва, присвячений подіям і героям, про яких розповідають міфи давніх народів. Міфи, легенди, перекази є у всіх народів світу, і вони складають найважливіший джерело художньої творчості. Міфологічний жанр зароджується в позднеантичном і середньовічному мистецтві, коли греко-римські міфи перестають бути віруваннями і стають літературними розповідями з морально-алегоричним вмістом. Власне міфологічний жанр формується в епоху Відродження, коли античні легенди дали найбагатші сюжети для картин С. Боттічеллі, А. Мантеньї, Джорджоне, фресок Рафаеля. У XVII - початку XIX ст. значно розширюється уявлення про картинах міфологічного жанру. Вони служать для втілення високого художнього ідеалу (Н. Пуссен, П. Рубенс), зближують з життям (Д. Веласкес, Рембрандт), створюють святкове видовище (Ф. Буші, Дж. Б. Тьєполо). У XIX ст. міфологічний жанр служить нормою високого, ідеального мистецтва

Капріччо (жанр)

Капріччо (жанр) — жанр образотворчого мистецтва, значно поширений в добу італійського бароко 17-18 ст. Капріччо (жанр) — вияв художньої розкутості і багатої уяви митця. Відбився в живопису та в графічних серіях. До капріччо зараховують також надто примхливі зразки архітектури, фантазійні форми якої не укладаються ні в яку стилістичну систему.

Назва
Слово «капріччі» вперше з'явилось в італійській мові в оточенні художників 16 століття як синонім особливого і майстерного задуму та його втілення. Саме в цьому значенні його використовували Джорджо Вазарі та Джованни Паоло Ломаццо (1538—1592), художник і теоретик мистецтва .
Флорентієць за походженням Вісенте Кардуччо ( 1576—1638 ), котрий перебрався на працю в Іспанію, навіть подав новелу щодо виникнення цього терміну в трактаті «Діалоги про живопис», оприлюдненого 1633 року:

Існують живопис практичний і живопис науковий. Живопис і художники, котрі розділяють нові принципи, схожі на кіз, що зигзагами ходять гірськими стежками, щукаючи нового шляху, не спиняються в пошуках нових пасовиськ. Цього не роблять вівці, бо йдуть за вожаком — саме на овець схожі копіїсти. Звідси пішов звичай називати нові спроби художника «капріччі»

Характеристика
Вівіано Кодацци. Капріччо з давньоримською аркою і побутовими сценами, середина 17 ст.
Наближеність до фантазій, мінливість під час появи і фіксації, ускладненість і багатозначність — головні риси капріччо. В капріччо дивовижно переплітаються язичницькі і християнські образи, нереальні ситуації, драматичні чи пессимістичні настрої та загадковість, зашифрованість. Саме ці риси поріднюють подібні графічні твори у таких різних художників, як Сальватор Роза, Джованні Баттіста Піранезі, Джованні Баттіста Тьєполо, Гюбер Робер, Франсіско Гойя.

Капріччі в живопису наближені до жанру ведути. На відміну від ведути, де зображення подають переважно точно і навіть документально, в карпіччі використовують лише реалістичні елементи, незвично, примхливо, фантазійно поєднані між собою. Це створення нової, фантазійної реальності на полотні чи на аркуші паперу, якщо це графіка. Є приклади розробки композиції спочатку в малюнку або офорті, а потім переведенні її в живопис олійними фарбами. Як в звичному пейзажі чи в жанрі ведути використовують фігурки людей (стаффаж). Але елементи інших жанрів в капріччо мають підкорену роль і не пояснюють їх загадкового змісту.

Вівіано Кодацци. Капріччо з давньоримською аркою і побутовими сценами, середина 17 ст.

Каналетто, «Умовне зображення Падуї», капріччо на тему. Музей образотворчих мистецтв (Х'юстон), США.

Марко Річчі,

Паоло Анезі, «Капріччо з зображенням Колізея». Приватн. збірка, 74 x 47 см.

Гюбер Робер, капріччо на архітектурну тему, 1773 р, малюнок.

Марко Річчі, «Капріччо з римськими руїнами».

Іконописний жанр

Іко́нопис — мистецтво писання ікон, вид живопису, має культове призначення.

Православне мистецтво — є носієм високих духовних цінностей, зокрема, іконопис, який створювався святими духовидцями. Для педагога іконописне мистецтво повинно виступати одним із засобів морально-естетичного виховання. У православній культурі іконі належить значне місце, де вона ніколи не мислилася лише як твір мистецтва. Ікона, перш за все, віронавчальний текст, який покликаний допомогти пізнанню істини. Ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак — символ (І. К. Язикова). За допомогою знаково-символічної системи ікона передає інформацію подібно письмовому тексту, мову якого необхідно знати, щоб сприйняти, зрозуміти й пережити її духовний смисл. Мета ікони — направити всі наші почуття, розум і всю нашу людську природу до її істинної мети — на шлях перетворення.

Анімалістичний жанр.

Анімалістичний жанр — це різновид образотворчого мистецтва, що зображує тварин. Митців, які спеціалізуються в цьому жанрі, називають анімалістами. (Учні роблять запис у словниках з обра-зотворчого мистецтва.)

Зображення тварин можна зустріти в живопису, скульптурі, графіці, декоративно-прикладному мистецтві, ілюстраціях до книг. Відомі імена багатьох художників і скульпторів-анімалістів: О. Барщ, О. Лаптєв, П. Чистяков, Н. Кардовський, П. Клодт, Є. Лан-сере, В. Ватагін, Є. Чарушин. (Учитель демонструє репродукції та фотографії їхніх творів.) В ілюстраціях до казок, байок тварин часто «олюднюють», тобто наділяють людськими рисами, зображують у костюмах. (Учитель демонструє репродукції творів Є. Рачева,Ю. Васнєцова.)

Художники-анімалісти завжди намагалися не тільки зобразити тварину реалістично (для цього вивчали її анатомію), а й передати її внутрішній світ.

Один із найвідоміших художників-анімалістів Василь Олексі-йович Ватагін вважав, що недостатньо передати зовнішню схожість зображуваної тварини з натурою, необхідно пізнати всю складність характеру тварини. Спостережлива людина помітить «пихатість» гордовитого лева, «благородність» вірного собаки.

Анімалістичний жанр — найдавніша галузь образотворчого мистецтва, що передувала опановуванню малюнка і рельєфа в зображенні людей.

Релігійний жанр

Релігійний жанр, релігійний живопис- жанр образотворчого мистецтва, основними сюжетами якого є епізоди з Біблії та Євангелії.

натюрмортий жанр

Натюрмо́рт — різновид малярства, що зображає застиглі, нерухомі (morte) предмети — букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуду, килимів, меблів тощо.

Перші натюрморти помітили на фресках Стародавньої Греції та Стародавній Рим (збірка музею Каподімонте, Неаполь). Збереглися натюрморти й у мозаїках, хоча їх створення ще тоді було пов'язане з певними труднощами — (смальта, скляні камінці, якими викладали мозаїки, дорого коштували завжди). Темперний та олійний живопис прискорили створення картин, і натюрморт відродився, а потім став окремим жанром. Переклад «мертва природа» помилковий, це лише зображення нерухомих речей.

П'єр Лапрад , «Натюрморт з книгою, трояндами і посудом»

«Натюрморт з лососем», 1866-69,

Натюрморт, фреска з Помпей

Пейзажний жанр

Пейза́ж — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живопису.

Різновидом пейзажу є зображення моря і подій, що відбуваються на морі (баталії, природні катастрофи, спортивні змагання тощо). Пейзаж за морською темою називається марина.

Катерина Юнге. Осінній день в саду Лефортовського палацу в Москві, 1892. Третяковська галерея, Москва.

Морський пейзаж

опис природи

Різновиди

Пейзаж в рельєфі
Пейзаж фарбами
Пейзаж в графіці
Пейзаж в фото
за технікою виконання

Акварель
Темпера
Пастель
Гуаш
Олійні, синтетичні, мінеральні фарби тощо.

Портретний жанр

Портре́т — мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва. Багато портретів створено і в гравюрі.

Історичні дані
Портрет Давнього Єгипту

Фараон Рамзес II. Деталь храму в Абу-Симбелі

В сучасному термінологічному розумінні портрет виник в Стародавньому Єгипті. Перші портрети зображають фараонів і пов'язані з культом мертвих, що існував в державі. Портрет виникає на фігурках двійника померлого. Чим більш схожим був двійник, тим більше він вважався втіленням небіжчика. Але обожнення фараона запровадило появу портретних скульптур великого розміру ще за життя особи.

Фараона подавали на троні, а його фігура зберігала силует прямокутного каменю, з якого виробляли скульптуру. Рухи в скульптурі ще не вміли відтворювати (див. фараон Хафра на троні ). Спостереження за релігійними церемоніями запровадило новий тип портрету. Фараон постає на повний зріст, а з боків його підтримують жіночі богині. Жінки мов близнюки, подібні одна до одної, тут годі й шукати індивідуальне. Лише за коронами на головах можна розпізнати, хто є хто. А обличчя фараона вже намагаються зробити індивідуальним ( див.фараон Менкаура та богині Нома і Хатор ). Відтворюють і деяких важливих вельмож ( статуя вельможі Ранофера ). Поряд з каменем використовують і дерево для створення невеличких фігур ( царевич Каапер ) або портретів будівничіх пірамід ( дерев'яний рельєф з портретом будівничого Хесира ). Інженерні й математичні знання, писемність взагалі обожнювались, а їх носії швидко стали кастою жерців. В Єгипті виникає дивний різновид портрету - портрет писаря ( писар Каї, писар Хапі ). Поступово портрет переносять на дерев'яну труну, що слугувала для збереження мумій ( портрет жінки Тую на дерев'яному саркофазі). Натрунні портрети розфарбовували і додавали написи з ім'ям особи і титулами. Втрата імені дорівнювала неможливості небіжчика потрапити в єгипетський рай. Цим користалися вороги небіжчиків і вдирались у поховальні комори заради псування мумій і винищення імен померлого. З'явився і портрет-рельєф. Виготовляти його було легше і швидше. Рельєфні портрети ( і рельєфи взагалі )широко використовувалися в мистецтві Стародавнього Єгипту.

Скульптори Єгипту робили і гігантські зображення фараонів, бо його особа обожнювалася. Зразками гігантських портретів фараона слугують величезні статуї Рамзеса Другого в храмі Абу-Сімбел(13 століття до н.е.).

Історичний жанр

Історичний жанр — важливий жанр живопису, спеціалізований на зображенні значущих для окремого народу чи людства подій минулого.
Характеристика:
Історичний жанр має повчальний, пропагандиський, патріотичний чи дидактичний характер і міняє власне ідеологічне навантаження згідно панівних ідей в окремий історичний проміжок (на нього впливають міфологічна свідомість, релігійний фанатизм, революційний класицизм, реформаторство, мілітаризм, тоталітаризм тощо ). Практично завжди історичний жанр обслуговував потреби самоідентифікації, а в добу виникнення суспільств і держав - обслуговував потреби влади, панівної еліти( сенат в республіканському Римі, уряди римських пап, бонапартизм, фашизм в Німеччині, радянські уряди Кремля) чи тиранів, монархів при переході до монархічних типів правління державами.
Історичний живопис, можливо як ніякий інший, надто залежний від типу державного управління ( республіка, імперія, конституційна монархія) та конкретної політичної ситуації, відбиває смаки панівної еліти та уподобань художників-авторів — в першу чергу політичних, естетичних, філософських, протестних.
В періоди прискореного суспільного розвитку історичний жанр обслуговує потреби суспільств в реформах, в суспільних зрушеннях чи революційних зламах і радикальних перебудовах ( революційний класицизм Франції 1789-1793 рр., агітаційна порцеляна і плакат більшовицького СРСР, монументальний живопис Мексики першої половини 20 ст. тощо).

Історичний жанр зовсім не обмежений тільки живописом, тим більше живописом олійними фарбами. Історичний жанр за століття власного існування і розвитку відбився в рельєфах Стародавнього Єгипту і Стародавнього Риму, Ассірії та Індії, в стелах і рукописах майя, в мініатюрах Візантії і могольської Індії ( доби її арабського захоплення), у фресках італійських митців доби Відродження, в барокових композиціях 17 ст. та гобеленах Фландрії і Франції, в графічних циклах, картинах і скульптурах Нової доби.

В 20 ст. до історичного жанру додались фотодокументи і кінодокументалістика.

Докладніше

П'єро делла Франческа. Історична композиція «Перемога імператора Костянтина над Максенцієм». Базиліка Сан Франческо, Ареццо.

Перуджино, Сикстинська каплиця, « Христос передає ключі від рая Апостолу Петру».

Побутовий жанр

Побутовий жанр — розділ образотворчого мистецтва, різновид живопису, що зосереджений на відтворенні сцен повсякденного, буденного життя, зазвичай сучасного художника. Побутовий жанр має також відтворення ускільпурі, графіці, фото.

Картина побутового жанру

Історичні етапи

Побутовий жанр виник ще в добу європейської античності. Але задовго до Стародавньої Греції сцени побутового життя відтворювали в Африці і в Стародавньому Єгипті. Стінописи в поховальних коморах фараонів часто мають зображення побутових сцен, посідаючи додаткове, підкорене місце після сцен релігійних. Вже в мистецтві Стародавнього Єгипту побутові сцени зустрічаються і в живопису, і в скульптурі, і навіть на уламках керамічних посудин, поверхню яких давньоєгипетскі художники використовували для створення ескізів (акробатка, Ірінефер поряд з хлібинами).

Варять пиво, дрібна пластика з поховання

Стінопис з побутовими сценами, поховальна комора Накта, Стародавні Єгипет

Жанри живопису

Побутовий;
Історичний;
Портрет;
Пейзаж;
Натюрморт;
Міфологічний;
Релігійний;
Анімалістичний;
Іконопис;
Капріччо;
Мирина жанр(морська тематика);
Ведута (жанр);

Станковий живопис

Станко́вий живо́пис — рід живопису, твори якого мають самостійне значення і сприймаються незалежно від оточення. Буквально — живопис, створений на станку (мольберті).

Твір станкового живопису — картина — створюється на нестаціонарній (на відміну від монументального живопису) і не утилітарній (на відміну віддекоративного живопису) основі (полотні, картоні, дошці,папері, шовку тощо) і передбачає самостійне і не обумовлене оточенням сприйняття.

Основні матеріали станкового живопису — олійні, темперні і акварельні фарби, гуаш, пастель, акрил. На Далекому Сході отримав переважне поширення живопис тушшю (в основному — монохромною), часто інтегруючий каліграфію.

Мадонна з немовлям. Ермітаж

Автопортрет ( Олекса Новаківський )

вівторок, 24 лютого 2015 р.

Різновиди

Історичні етапи

вівторок, 24 лютого 2015 р.