Іконописний жанр

Іко́нопис — мистецтво писання ікон, вид живопису, має культове призначення.

Православне мистецтво — є носієм високих духовних цінностей, зокрема, іконопис, який створювався святими духовидцями. Для педагога іконописне мистецтво повинно виступати одним із засобів морально-естетичного виховання. У православній культурі іконі належить значне місце, де вона ніколи не мислилася лише як твір мистецтва. Ікона, перш за все, віронавчальний текст, який покликаний допомогти пізнанню істини. Ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак — символ (І. К. Язикова). За допомогою знаково-символічної системи ікона передає інформацію подібно письмовому тексту, мову якого необхідно знати, щоб сприйняти, зрозуміти й пережити її духовний смисл. Мета ікони — направити всі наші почуття, розум і всю нашу людську природу до її істинної мети — на шлях перетворення.

Анімалістичний жанр.

Анімалістичний жанр — це різновид образотворчого мистецтва, що зображує тварин. Митців, які спеціалізуються в цьому жанрі, називають анімалістами. (Учні роблять запис у словниках з обра-зотворчого мистецтва.)

Зображення тварин можна зустріти в живопису, скульптурі, графіці, декоративно-прикладному мистецтві, ілюстраціях до книг. Відомі імена багатьох художників і скульпторів-анімалістів: О. Барщ, О. Лаптєв, П. Чистяков, Н. Кардовський, П. Клодт, Є. Лан-сере, В. Ватагін, Є. Чарушин. (Учитель демонструє репродукції та фотографії їхніх творів.) В ілюстраціях до казок, байок тварин часто «олюднюють», тобто наділяють людськими рисами, зображують у костюмах. (Учитель демонструє репродукції творів Є. Рачева,Ю. Васнєцова.)

Художники-анімалісти завжди намагалися не тільки зобразити тварину реалістично (для цього вивчали її анатомію), а й передати її внутрішній світ.

Один із найвідоміших художників-анімалістів Василь Олексі-йович Ватагін вважав, що недостатньо передати зовнішню схожість зображуваної тварини з натурою, необхідно пізнати всю складність характеру тварини. Спостережлива людина помітить «пихатість» гордовитого лева, «благородність» вірного собаки.

Анімалістичний жанр — найдавніша галузь образотворчого мистецтва, що передувала опановуванню малюнка і рельєфа в зображенні людей.

Релігійний жанр

Релігійний жанр, релігійний живопис- жанр образотворчого мистецтва, основними сюжетами якого є епізоди з Біблії та Євангелії.

натюрмортий жанр

Натюрмо́рт  — різновид малярства, що зображає застиглі, нерухомі (morte) предмети — букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуду, килимів, меблів тощо.

Перші натюрморти помітили на фресках Стародавньої Греції та Стародавній Рим (збірка музею Каподімонте, Неаполь). Збереглися натюрморти й у мозаїках, хоча їх створення ще тоді було пов'язане з певними труднощами — (смальта, скляні камінці, якими викладали мозаїки, дорого коштували завжди). Темперний та олійний живопис прискорили створення картин, і натюрморт відродився, а потім став окремим жанром. Переклад «мертва природа» помилковий, це лише зображення нерухомих речей.

П'єр Лапрад , «Натюрморт з книгою, трояндами і посудом»

«Натюрморт з лососем», 1866-69, 

Натюрморт, фреска з Помпей

Пейзажний жанр

Пейза́ж — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живопису.

Різновидом пейзажу є зображення моря і подій, що відбуваються на морі (баталії, природні катастрофи, спортивні змагання тощо). Пейзаж за морською темою називається марина.

 Катерина Юнге. Осінній день в саду Лефортовського палацу в Москві, 1892. Третяковська галерея, Москва.

Морський пейзаж

опис природи

Різновиди

• Пейзаж в рельєфі
• Пейзаж фарбами
• Пейзаж в графіці
• Пейзаж в фото
• за технікою виконання

• Акварель
• Темпера
• Пастель
• Гуаш
• Олійні, синтетичні, мінеральні фарби тощо.

Портретний жанр

Портре́т  — мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей, а також відповідний жанр образотворчого мистецтва. Багато портретів створено і в гравюрі.

Історичні дані
Портрет Давнього Єгипту

Фараон Рамзес II. Деталь храму в Абу-Симбелі

В сучасному термінологічному розумінні портрет виник в Стародавньому Єгипті. Перші портрети зображають фараонів і пов'язані з культом мертвих, що існував в державі. Портрет виникає на фігурках двійника померлого. Чим більш схожим був двійник, тим більше він вважався втіленням небіжчика. Але обожнення фараона запровадило появу портретних скульптур великого розміру ще за життя особи.

Фараона подавали на троні, а його фігура зберігала силует прямокутного каменю, з якого виробляли скульптуру. Рухи в скульптурі ще не вміли відтворювати (див. фараон Хафра на троні ). Спостереження за релігійними церемоніями запровадило новий тип портрету. Фараон постає на повний зріст, а з боків його підтримують жіночі богині. Жінки мов близнюки, подібні одна до одної, тут годі й шукати індивідуальне. Лише за коронами на головах можна розпізнати, хто є хто. А обличчя фараона вже намагаються зробити індивідуальним ( див.фараон Менкаура та богині Нома і Хатор ). Відтворюють і деяких важливих вельмож ( статуя вельможі Ранофера ). Поряд з каменем використовують і дерево для створення невеличких фігур ( царевич Каапер ) або портретів будівничіх пірамід ( дерев'яний рельєф з портретом будівничого Хесира ). Інженерні й математичні знання, писемність взагалі обожнювались, а їх носії швидко стали кастою жерців. В Єгипті виникає дивний різновид портрету - портрет писаря ( писар Каї, писар Хапі ). Поступово портрет переносять на дерев'яну труну, що слугувала для збереження мумій ( портрет жінки Тую на дерев'яному саркофазі). Натрунні портрети розфарбовували і додавали написи з ім'ям особи і титулами. Втрата імені дорівнювала неможливості небіжчика потрапити в єгипетський рай. Цим користалися вороги небіжчиків і вдирались у поховальні комори заради псування мумій і винищення імен померлого. З'явився і портрет-рельєф. Виготовляти його було легше і швидше. Рельєфні портрети ( і рельєфи взагалі )широко використовувалися в мистецтві Стародавнього Єгипту.

Скульптори Єгипту робили і гігантські зображення фараонів, бо його особа обожнювалася. Зразками гігантських портретів фараона слугують величезні статуї Рамзеса Другого в храмі Абу-Сімбел(13 століття до н.е.).

Історичний жанр

Історичний жанр — важливий жанр живопису, спеціалізований на зображенні значущих для окремого народу чи людства подій минулого.
Характеристика:
Історичний жанр має повчальний, пропагандиський, патріотичний чи дидактичний характер і міняє власне ідеологічне навантаження згідно панівних ідей в окремий історичний проміжок (на нього впливають міфологічна свідомість, релігійний фанатизм, революційний класицизм, реформаторство, мілітаризм, тоталітаризм тощо ). Практично завжди історичний жанр обслуговував потреби самоідентифікації, а в добу виникнення суспільств і держав - обслуговував потреби влади, панівної еліти( сенат в республіканському Римі, уряди римських пап, бонапартизм, фашизм в Німеччині, радянські уряди Кремля) чи тиранів, монархів при переході до монархічних типів правління державами.
Історичний живопис, можливо як ніякий інший, надто залежний від типу державного управління ( республіка, імперія, конституційна монархія) та конкретної політичної ситуації, відбиває смаки панівної еліти та уподобань художників-авторів — в першу чергу політичних, естетичних, філософських, протестних.
В періоди прискореного суспільного розвитку історичний жанр обслуговує потреби суспільств в реформах, в суспільних зрушеннях чи революційних зламах і радикальних перебудовах ( революційний класицизм Франції 1789-1793 рр., агітаційна порцеляна і плакат більшовицького СРСР, монументальний живопис Мексики першої половини 20 ст. тощо).

Історичний жанр зовсім не обмежений тільки живописом, тим більше живописом олійними фарбами. Історичний жанр за століття власного існування і розвитку відбився в рельєфах Стародавнього Єгипту і Стародавнього Риму, Ассірії та Індії, в стелах і рукописах майя, в мініатюрах Візантії і могольської Індії ( доби її арабського захоплення), у фресках італійських митців доби Відродження, в барокових композиціях 17 ст. та гобеленах Фландрії і Франції, в графічних циклах, картинах і скульптурах Нової доби.


В 20 ст. до історичного жанру додались фотодокументи і кінодокументалістика.

Докладніше

П'єро делла Франческа. Історична композиція «Перемога імператора Костянтина над Максенцієм». Базиліка Сан Франческо, Ареццо.

Перуджино, Сикстинська каплиця, « Христос передає ключі від рая Апостолу Петру».